Збараж. Виставка Володимира Лупійчука

     Раз пішла така п’янка, продовжу культурну тему нашої поїздки по замках Тернопільській області невеликим фотозвітом про виставку Володимира Лупійчука. Йому 49 років, рука впевнено тримає різець, та й очей не підводить. Заслужений майстер народної творчості, автор добрих двох сотень виставок.

     Чим особисто мене вразили його роботи – це рух. Він не ріже просто якісь сюжети або портрети. Його статуї дійсно живуть, рухаються, грають музику або розмовляють. Фотографії не передадуть всієї краси скульптур. На жаль 🙁

     Тема цієї виставки – «Козацькому роду нема переводу». І дійсно, багато роботи мають назви, взяті з творів класиків української літератури. Бачимо і Лукаша з Мавкою, і козаків, і Шевченко, і народні гуляння. Гарно. Дуже красиво, чорт забирай.

     Шкода, що виставка так далеко від Києва. Хотілося б, щоб вона погостила у нас, наприклад, у Пінчука. Але розумію, що роботи Лупійчука – перлина Збаразького музею. І рука не підніметься забрати їх звідти надовго.

     ТУТ взяв ось такий текст інтерв’ю з майстром …

     Тернополянин Віктор Лупійчук (49 р.) Уже 28 років Виконує скульптуру в дереві. Каже, что береться за роботу лишь тоді, коли вона цікава и доладна.

     – Я цілий день працював би над своими скульптурами, аби Ніхто мене НЕ зачіпав. Щодня Прокидайся о 5.00 и коли мені вдається попрацюваті зрання до смеркання – я Цілком задоволений, -розповідає Віктор Лупійчук у своїй майстерні, что в селі Гаї Шевченківські.

     У его садібі-майстерні, якові ВІН назіває «Хутір», Скрізь стояти его роботи. Даже на колоді, что кріпіться до сходів на другий поверх, ВІН вірізьбів древньоруські мотиви з рунічнімі знаками. Друзі кажуть, что в обійсті очень затишно и комфортно.

     Саму хату жителі передмістя впізнають за чудернацькімі візерункамі на стінах. У ній чоловік працює разом зі Своїм сином Володимиром. Син вірізьблює рами, а пан Віктор працює над скульптурою «Дзвонар». З дерева Робить Чоловіка, Котре мовби завмер під дзвоном.

     – Це буде своєрідна копія батькової роботи, – показує ВІН на іншу скульптуру з дерева, яка стоит на столі поряд. – Я ее на Деяк годину взявши з виставки, щоб спробуваті самому Відтворити.

     «Дзвонар» є заголовна композіцією виставки робіт заслуженого майстра народної творчості, лауреата багатьох премій Володимира Лупійчука. Усі его роботи, а їх около сотні, стояти у двох великих залах у Збаразькому замку Вже около семи років. Смороду Усі належати его синові.

     Віктор Лупійчук пригадує, что своими роботами батько віражав власне бачення України. ВІН прісвячував собі пропагуванню українського козацтва. Аджея професійний різьбяр Володимир Лупійчук БУВ головою ради старійшін козацтва України.

     Змалечку Віктор Лупійчук спостерігав, як працював его батько, и біля него сам вчився роботи з деревом. Проти обирати різьбярство своєю професією тоді НЕ захотів и вступивши в педінстітут на спеціальність «Загально-технічні дисципліни». Та Згідно на прохання ректорату его батько відкрів при ректораті художню студію. І Віктор почав займатіся там скульптурою. Тоді ВІН и решил продовжіті дело батька.

     После Закінчення інституту, у1981 году, Віктор Лупійчук Пішов працювати в Палац піонерів керівніком гуртка різьбі із дерева. Спочатку зі своими учнямі робів дерев’яні ложечки и тарілочкі. А Згідно почав працювати над скульптурою, Виконання в дереві.

     У 1990 году ВІН заснував мистецький гурт «Побратим», з Яким и об’їздив усю Україну. Митці демонструвалі свои картини, вироби з дерева, скульптуру.

     – Цікаві тоді часи були, – пригадує ВІН. – Відроджувалось усе українське. Наші роботи були популярними за кордоном. Чима наших співвітчізніків з Америки и Канади Хотіли мати вдома роботи молодих митців.

     Серед тернопільськіх митців такоже Було заведено на свята чи ювілеї даруваті Власні картини и вироби.

     – Я Пригадую, что на Усі дні народження один до одного ми ходили зі своими виробами, – розповідає митець. – Тому скільки і чого я Зробив, вже не Пригадай.

     Згідно у тисячу дев’ятсот дев’яносто-три году на основе гурту «Побратим» відкрілі школу народних ремесел, куди ПІШЛИ вікладаті его учасники. Вона, до речі, існує й доніні.

     Сина назвавши Святославом

     Однако різьбярство нельзя назваті особливо прибуткового делом. Майстер каже, что бізнесу на ньом НЕ зробиш, та й на хату чи машину не назбіраєш. І в середіні 90-х років пан Віктор решил поїхаті на заробітки до России. Разом Із бригадою других українців ВІН робів у Москві іконостасі, а такоже робів іконостас у Кафедральному Соборі Ставрополя. Цікаво, что на своих іконостасах майстер всегда вірізьблював ангелів.

     – Друзі годиною піджартовувалі, что я майстер з ангелів, – пригадує ВІН. – А насправді ангелів я робів, аби бодай немного відволіктіся від НЕ очень цікавого вірізьблювання завіків и рамочок.

     До речі, в Тернополі у церкві, что на вул. Чайківського, можна Побачити іконостас и престол, котрі вірізьбів Віктор Лупійчук. А влітку его роботу-іконостас поставляти у новій церкві-музеї, что в Старому парку.

     Часто різьбяр Робить и ангелів на замовлення. А зараз їх замовляють доволі часто.

     – Ось цього ангела я Зробив півроку тому, – ВІН показує ангела з дерева, Котре мовби стоит на земній Кулі, прікрашеній калиною. Внизу підпис: «Боже, Україну храни».

     Нещодавно ВІН їздив Із ним на виставку, присвячений народній творчості у Київ.

     Та найбільше удовольствие від роботи майстер отрімує тоді, коли працює немає над ангелами, а над більш складаний фігурами. «Родзинка» своєї Колекції считает скульптуру князя Святослава. Вона стоит посеред его майстерні.

     – Я даже свого молодшого сина Святославом назвавши, – каже митець. – Бо Вважаю, что именно за Святослава БУВ Найбільший розквіт України.

     Майстер розповідає, что загаль его пріваблюють роботи, за Які Ніхто НЕ хоче братися через надмірну складність. Альо не любити делать Копій. Даже у работе «Дзвонар», якові ВІН намагається Відтворити з батькової, вносити своих штрихи.

     – Я за життя НЕ Зробив Ніколи две одінакові роботи, – продолжает співрозмовнік. – Даже коли мене просили скопіюваті Щось. Загаль дух роботи я вітрімую, но все одно вона виходе іншою.

     Скільки часу займає праця над однією скульптурою, пан Віктор НЕ может Сказати, бо водночас працює над трьома-чотірма роботами. Таким чином Йому вдається переключаться свою Рамус у разі спожи на ті моменти, Які в тій годину более его прітягують.

     – Если я Відчуваю, что в якійсь тонкій работе НЕ можу, например, особі проробіті, переключаюсь на грубу, де нужно довбатися и Сокира Махато, – продолжает розповідаті чоловік. – А коли приходити настій – повертаюсь до лица.

     Від своих учнів Віктор Лупійчук секретів впоратися не пріховує, каже, что Взагалі немає тут жодних секретів. Однако стверджує, что більшість книг Із різьбярства, котрі ВІН переглядалось, складені так, что навчітісь Цій делу з них практично Неможливо.

     – Може люди просто не хотят передаваті іншім свои знання, – розмірковує ВІН. – Або вчать так, Щоб не навчіті.

     Загаль, підсумовує, щоб віконаті скульптуру в дереві, нужно добро знаті анатомію.

     – Тому я й кажу Своїм учням спочатку делать череп, скелет и вівчіті, як до кісток кріпляться м’язи.

     Викладає різьбу з дерева майстер Вже более 25 років и каже, что Важко прігадаті, скільки учнів у него Було.

     – Даже у Тернополі, в Який цех НЕ піду, – Скрізь наштовхуюсь на своих учнів, – жартує ВІН. – Те я вже даже не знаю, что у мене краще вихід: вчітелюваті чи різьбіті.

     На наше запитання, що ж приносити натхнення, майстер замислився и не зміг Нічого відповісті. Сказавши лишь, что до роботи всегда ставівся спокійно.

     – Бо если робиш цікаву дело, то тобі й среди осені весна буде, – жартує ВІН. – Тут швідше робота Робить погоду, чем Залежить від неї.

Джерело: http://travelua.info/zbarazh-vystavka-vladimira-lupijchuka.html