ВЕЛЕСОВИЦЯ – САКРАЛЬНА АБЕТКА ДАВНІХ РОСІВ, ОСНОВА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО АЛФАВІТУ

Велесовиця на дощечках “Велесової книги” (скоропис, відтворення)

Унікальність цієї абетки заключається в головних принципах її побудови, які міцно пов’язують кожен звук та кожну букву:- у ній кожному окремому звуку відповідає тільки одна окрема буква (знак);
– у ній кожній окремій букві (знаку) відповідає один-єдиний звук.Такі принципи дозволили рахманам використовувати унікальну абетку для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним смислом (шляхом групування перших букв використаних слів).Слова були направлені на славлення Творця, Прави (закону Творця), Світлого Ірію, душ славних предків. Мова рахманів та волхвів спонукала до постійного контакту з вищими світлими силами, славила їх. Нині ці сакральні слова-коди звучать для нас надто буденно, бо система прочитання закладеного в них глибокого духовного змісту зникла разом з її носіями.Занесення з ворожого до Дулібії та Росі оточення у 9 ст. н.е. нової абетки у формі кирилиці, стало актом підміни головних сакральних принципів арійської “велесовиці” іншими, надто заплутанними та складними.

Кирилиця здивувала слов’ян нагромадженням значної кількості букв (в окремих варіантах до 54 знаків!), що значно ускладнило письмове відтворення слов’янського звукового ряду.

Кирилиця – алфавіт створений Кирилом та Мефодієм за наполяганням візантійського імператора Михайла ІІІ

 

Наприклад, звук “о” відтворювався буквами “он, оук, ота, ом, одь”, а звук “у” – буквами “ук, оук, іжиця” та іншими. Стосувалось це й інших звуків та букв. У кириличній абетці отримали місце букви без звукових відповідників у мові давніх слов’ян. Серед таких були букви “псі, йота, іжа, ето, ень” та інші. Складними були і правила застосування букв.

Та особливу роль в історичній перспективі належало зіграти штучній трансформації кириличної букви “оук” (яка читалась початково як “о”) в “у”. “Оук” копіював написання велесовичного “о”, як овалу з двома рисками зверху. Нове прочитання його вже як “у” дозволяло авторитарним Рюриковичам трактувати назву Рось як Русь, а на цій основі відверто привласнити собі усі надбання рахмансько-волхвівської системи та держав Дулібії та Росі.

 

За десятки тисячоліть свого існування арійська абетка (влесовиця) ніколи не відчувала такої сили атак на собі, які були вчинені на неї у 9-13 ст. н.е. До 9 ст. н.е. вона, не зазнавала принципових змін, легко переносила плин тисячоліть та не переживала суттєвих коригувань, як, наприклад, у часи запозичень нею нових для слов’ян звуків у 1 тис. н.е.

Привнесений новопосвяченними слов’янами зі слов’янських околиць звук “ф” у ній легко відтворювався як “х-в”, чи просто позначався буквами “т” чи “х” (Фракія – Тракія). Звук “ю” відтворювався написанням букв “і-у”.

Проте не слід відкидати невеликі зовнішні трансформації основних влесовичних знаків, які головно породжувались способом написання текстів, застосованими до письма матеріалами, присутністю скоропису. Самих знаків вони принципово не змінювали.

Узагальнений вигляд знаків влесовиці можна побачити у таблиці “Арійська абетка (влесовиця) у порівнянні з українським алфавітом”.