РАХМАНСЬКІ САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ВЕЛЕСОВИЦЕЮ

Полеміка довкола Велесової книги, суперечка щодо її історичної цінності та автентичності так би і залишились справою прихильників книги, як і противників такої з табору академічної науки, якби не оприлюднені знахідки металевих речей з велесовичними написами періоду кінця 1 тис. до н. е. – середини 1 тис. н. е.

То про що ж говорять знайдені велесовичні написи?

Нещодавно в інтернеті з’явились фотографії сімейних реліквій – металевих речей слов’янського періоду, на яких велесовицею, методом “скоропису”, характерним для дощечок Велесової книги, вертикальною в’яззю, вирізано назву древньослов’янської держави – РОСЬ.

Дослідники вважають, що наявність таких артефактів – це прямий доказ існування давньої Роської держави в центральному слов’янському, Вісло-Дніпровському регіоні.

В публікаціях з цього приводу відзначаються й особливості зазначеного письма, велесовиці, які перетворюють його на сакральне письмо. Найважливішим у цьому випадку є виконання двох головних правил:

    – окремому звуку повинна відповідати тільки одна окрема буква (знак)!
– окремій букві (знаку) повинен відповідати тільки один єдиний звук!

Звідси, головною ознакою сакральності письма, була і є однозначність передачі буквено-звукової інформації. У велесовиці, роській азбуці, як і нині в українській мові, звуки та букви чітко прив’язані один до одного, виходячи з умови виконання головного принципу – як пишеться, так і говориться.

Саме це дозволяло давнім слов’янам-росам та їхнім духовним Отцям, Рахманам і волхвам, тисячоліттями користуватися унікальною велесовичною абеткою для сакрального кодування священних текстів, для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним змістом, об’єднуючи перші букви застосованих слів.

Принципи сакрального письма добре ілюструє сакральний надпис на пластині у вигляді кільця, що віднайдено десь у Волинському регіоні, на якому велесовична абревіатура звучить так – *СВРГІЄОЦЬ*. 
На думку фахівців, роською, нині українською мовою, вислів мав звучати – *СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ* (на русском – *СВАРОГ И ЕСТЬ ОТЕЦ*). При цьому слова СВАРОГ і ОТЕЦЬ теж абревіатури з глибоким духовним змістом.

Надпис на кільці чітко витримує основні принципи сакрального письма і показує, якою була велесовична буква “О” у давнину і якою вона залишалася аж до моменту формування візантійськими монахами у 9 ст. н. е. складної, а тому не сакральної, кирилиці.

У новотворі древньому знаку штучно “розширили” діапазон звучання, аж до трьох звуків, “О”, “ОУК”, “У”, та почали нав’язуватитаке трактування букви усім мешканцям регіону, слов’янам та не слов’янам!

На просторах Верхнього Поволжя у 15-16 столітті, у кириличній версії почав домінувати звук “У”. Тому напис РОСЬ звучала там виключно як РУСЬ, втрачаючи при цьому закладений у неї сакральний зміст.
Сказаному є й інше підтвердження.

Однозначність звучання велесовичної букви “О”, овального знаку з двома лініями зверху, стає зрозумілою при вивченні ще одного давнього велесовичного напису на пластині складної форми, яка, на думку дослідників, являється символом Трояні та знаком міста Соуренж (Суренж).

На цій пластині, зверху, над зображенням трьох плодів, розміщено напис СОУРЄНЖ – абревіатура, де поряд стоять велесовичні букви “О” та “У”.

Зважаючи на сакральність велесовиці стає вповні очевидним, який саме з двох знаків у абетці відтворював звук “О”, а який “У”. Зрозумілим стає і те, що буква “О” у велесовиці не може бути ні дивним “ОУК-ом”, ні буквою “У”.

Чотири фотографії давніх сімейних реліквій, які останнім часом з’явилися у інтернеті, лишень підтверджують висновки дослідників.

Розміщені на них написи підтверджують висновок, що буква “О” (у давній велесовиці – це овал з двома рисками до верху) вимовлялася тільки як звук “О”. І ніяких інших прочитань у минулому існувати не могло!

Тому варто прокоментувати і нові цікаві фото та спробувати розшифрувати велесовичні або роські написи, розміщені на артефактах, що належать, ймовірно, до кінця 1 тис. до н. е. – середини 1 тис. н. е.

На першому фото бачимо щиток-пластину, на якій вирізьблено текст у вигляді двох велесовичних абревіатур, які звучать так – СВРГІЄОЦЬ і СОУРЄНЖ. Справа і зліва від текстів відтворені сварги, а під текстом подано рівнораменний хрест з округлими заглибленнями на кінцях.

Над текстом прорізні два отвори, ймовірно для кріплення пластини.

Текст, за типологією знаків, абсолютно ідентичний велесовичним текстам артефактів оприлюднених в інтернеті раніше.

Схоже, текст вирізався штихелем, хоча можливі й інші техніки різьби. За оцінками спеціалістів, предметам з такими надписами не менше 2,3-1,5 тис. років, що може вказувати на їхню унікальність для слов’янського світу!

Адже вони – очевидні приклади докириличного письма, яке мало ходження тисячоліттями до початку нової ери!

Особливістю написів на цьому щитку є те, що дві сакральні абревіатури, які зустрічались раніше окремо, СВРГІЄОЦЬ і СОУРЄНЖ, розміщені поруч, на одному предметі. Це вказує на їхній глибинний сакральний зв’язок.

Виходячи з розшифрування першої абревіатури, яка звучить як СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ, дослідники переконані у наступному роському та українському прочитанні наступної абревіатури: СОУРЄНЖ – СВЯТІСТЬ ОТЦЯ У РІВНЯХ Є НАРОДУ ЖИВОГО (на русском – СВЯТОСТЬ ОТЦА В УРОВНЯХ ЕСТЬ НАРОДА ЖИВОГО).

Тобто, перший напис розкриває нам ім’я Отця росів – Сварог!

У той же час наступний напис констатує – святість Отця знаходиться у духовних рівнях живого народу (живого – тобто того, який отримує від Отця Живу, енергію та поля життя!). Звідси, народ, який шанує Праву – живий народ!

Такі висновки підкріплює і друге фото іншої сімейної реліквії.

На пластині, майже трикутної форми, де у верхній частині розташовані отвори для кріплення, вирізані три сакральні фрази в обрамленні, у вигляді прорізаних хвилеподібних дуг. За змістом фрази-абревіатури перегукуються з раніше розшифрованими написами, хоча мають деякі відмінності.

Весь текст звучить так – СЄБОГЪ СВАРОГЪ ІЄОТЄЦЬНАШЪ.

На роській та українській мові це може означати наступне: СЕ БОГ СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ НАШ (на русском – ЭТО БОГ СВАРОГ И ЕСТЬ ОТЕЦ НАШ).

Проте це не повне пояснення.

Текст має свої особливості – кожний рядок у ньому завершується твердим знаком (велесовичний твердий знак в українській мові нині позначається апострофом).

На думку дослідників – твердий знак (Ъ) у велесовиці не буква. Він елемент, який вказує на приналежність до найвищих духовних рівнів Прави. Він – графічна мітка для вищих духовних категорій, застосування якої у змісті слова строго регламентувалося законами Прави і власне Рахманами та волхвами.

Тобто перед нами символ вищого ступеню духовного наповнення, духовної святості (Ъ), використання якого потрібно заслужити.

Але найцікавіший напис розташований на третій пластині, яка має складний та багатий рисунок.

На ній вирізані вже знайомі абревіатури. Проте є певні значні відмінності. Так напис на пластині говорить про найважливіше для людей – про те, що Сварог є Творцем (Всесвіту, Світлого Ірію, Прави, Нави, Яви і т. п.).

Текст складений у вигляді двох рядків і оконтурений складним плетеним рисунком знизу і тисненими на металі дугами зверху.

Він констатує: СЄБОГЪСВАРЪГЪ ІЄТВАРИЦЬАРТА.

Роською та українською мовами повний текст може звучати так – СЕ БОГ СВАРОГ І Є ТВОРИ(Е)ЦЬ АРТА (на русском – ЭТО БОГ СВАРОГ И ЕСТЬ ТВОРЕЦ АРТА).

Але не тільки констатація головного, що Сварог і є Творець, відрізняє третю пластину від попередніх. На пластині присутнє ще одне важливе слово – АРТА.

Дослідники вважають, що АРТА – це місто-попередник столиці давньослов’янської держави, Соуренжа.

Арта теж була столицею, але ще більш давнього утворення – держави Артанії, ймовірно, у ІІ – І тис. до н. е. Вона впала після облоги та руйнування готами у 6 ст. до н. е.

Проте і це не вся інформація.

Дослідники стверджують, що слово АРТА – теж сакральна абревіатура, яка роською та українською мовами має наступний зміст – АТМАН (дух) РІВНЯ ТВОРЦЯ АТМАНУ (духу) (на русском – ДУХ УРОВНЕЙ ТВОРЦА ДУХА).

Підтвердженням важливості значення поняття АРТА є четверте фото з наступною роською реліквією. Це круглий оберіг з вирізаним на ньому словом АРТА.

Які ж висновки можна зробити на основі побаченого? Про що говорять фото цікавих сімейних реліквій?

Говорять вони про наступне:

1. Про існування у центральному слов’янському регіоні пласту найдавнішої слов’янської, рахмано-волхвської, православної культури, знищеної новими цивілізаціями – особливого духовного співтовариства, яке постало за багато тисячоліть до формування існуючих світових релігій;

2. Про існування давньої слов’янської писемності, яка мала усі ознаки сакральності та абревіатурності та впливала на слов’янську духовність і світобачення, застосовувалась у найдавніших слов’янських державах за багато тисячоліть до появи візантійської кирилиці, була інструментом у формуванні сакральних понять та слів слов’янськими Отцями – Рахманами і волхвами;

3. Про високі технологічні досягнення слов’ян у роботі з металами, культуру обробки виробів з металу, ювелірну майстерність слов’янських майстрів, які вирізьблювали тексти на невеликих за розмірами пластинах та оберегах;

4. Про існування давніх слов’янських держав і союзів за тисячі років до нашої ери, що зростали на духовних принципах і законах Прави, Яви, Нави, та будувались зусиллями духовних слов’янських учителів – Рахманів та волхвів.

І на останок…

Велика дяка тим хранителям унікального спадку, які, незважаючи на бурхливу тисячолітню війну з усім слов’янським та давнім православним, на вимушену зупинку у 17-18 століттях діяльності рахмано-волхвівської системи, захистили рахманські реліквії великих прадідів та надали фото сімейних реліквій для широкого наукового аналізу та вивчення!

————————————-
За матеріалами з інтернету
horber.livejournal.com